Перш за все, тому що в торгах, в кінцевому підсумку брали участь аж два (!) учасники.
Чому тільки два?! Невже фармацевтика така нецікава інвесторам?
На конкурс подавалися значно більше компаній – куди вони всі пощезали?
Чи не пов’язано це з тиском з боку правоохоронних на ті фірми, котрі у певний момент чомусь втратили інтерес до торгів?
По-друге, це достатньо низька ціна продажу. Чи варто продавати компанію, котру в ході торгів оцінили в суму, котра не просто мала, а на 10% менша за вартість річного доходу? У той час, коли саме ця галузь – фармацевтика/хімія – зазвичай має на порядок вище співвідношення ціни до доходу? Можливо, якраз це той випадок, коли підприємство виставили на продаж у момент, коли кон’юнктура очевидно погана? Щоб придбати з хорошою, але дуже невигідною для київської громади знижкою?
Взагалі, це що, позиція мера і його однопартійців – продавати так задешево найцінніші київські заводи?
Словом, війна війною, але майно Києва переходить у приватні руки, як і раніше, при цьому конкурси не можна назвати ні прозорими, ні результативними.
Порадую письмово керівництво моїх "рідних" парламентських структур – комісії з питань приватизації та комітету по боротьбі з корупцією. У них з’явилося достатньо матеріалу для роботи – будемо розглядати цю дивну приватизацію, розбиратися, як сталися такі низькі ціни і куди ділися інші претенденти на пакет, і т.д. і т.п.
Тишком-нишком грабувати Київ – не дамо.
22 березня 2015 г., 17:51
