Щоденний подвиг у Сєвєродонецьку стає звичною роботою наших бійців

Щоденний подвиг у Сєвєродонецьку стає звичною роботою наших бійців

Знаходжусь у Северодонецьку. Сполучення та логістика після знищення мостів сильно ускладнені. Місця переправ противник обстрілює.

Логістика та комунікації стали значною проблемою. Мені, наприклад, через певні обставини, довелось плисти через Сіверський Донець з повною викладкою та рюкзаком за плечима, і це не зовсім зручно. Постачання треба негайно покращувати.

Ворог постійно проводить обстріли артилерією та авіацією, російські безпілотники над нами.

Щоб триматись в таких умовах потрібно постачання та відповідна організація.

Надихає при цьому головне. Те, як воюють в Севєродонецьку украінські воїни далеко виходить за рамки уявлень про службові обов’язки, боєздатність, відданість та сміливість.

Ті, хто погано підотовлений та організований, ті, хто піддається страху, давно відійшли. Але позиції тримає значна кількість украінських воїнів, які попри все зберігають високу боєздатність. Кожен говорить про критичні моменти, але все це на відчай, а бажання краще робити бойову роботу.

Зберігається керованість, бійці та командири використовують усі можливі засоби, щоб бити окупантів. Вони не дають себе оточити, та намагаються відповідати ударом на удари, не зважаючи на невигідне співвідношення сил. Щоденний подвиг стає звичною роботою наших бійців.

При наявності достатніх засобів тут є можливості для активних дій. Наші не ховаються, а ведуть активний пошук противника, та щодня завдають росіянам значні втрати.

Але контрбатарейна боротьба, логістика та протиповітряна оборона потребують посилення.

Щодо цивільних на заводі Азот. На заводі Азот залишаються жити 520 цивільних осіб. Йти звідти по певним причинам вони не хочуть. Хтось чекає кінця боїв, щоб повернутись у місто, хтось боїться кудись йти та немає сил.

Велика честь стояти пліч-о-пліч з нашими воїнами, видатними громадянами, буду писати з ними інтерв’ю, це важливо бачити та відчувати, бути свідком великоі історичної боротьби.