Люди не можуть концентруватися відразу на десятках подій, а резонансних подій у нас багато. Саме по такому шляху – не наламати дров та спробувати зберегти обличчя і пішли Ярош і Порошенко після сумнозвісних подій у Мукачевому, коли, нагадаю, курортне місто перетворилося на мить у фронтову зону, а центральна влада задумалася про проведення АТО №2 – недарма розбиратися на місце вилетів новопризначений керівник Антитерористичного центру.
Становище, у якому опинився Ярош, виявилося незавидним. Вбили його хлопців, побратимів. Наказати тим, кто залишився в живих, здатися – означає втратити авторитет у простих членів "Правого сектора", які могли б змістити його з посади, вирішивши, що не тільки Порошенко, але і "Ярош нас зливає". Другий варіант – збройне протистояння з владою. Все б нічого, але момент явно не підходить. Сил у "Правого сектора" для цього недостатньо, як і суспільної підтримки для легітимації насильства проти влади. Експертне співтовариство в своїй масі не підтримало ідею продовження революції. Причому не тільки ті, хто перебуває на утриманні влади, але і цілком незалежні аналітики не висловили захоплення з цього приводу. До речі, у збройному протистоянні з ПС не зацікавлений і сам глава держави – з чисто військової точки зору, сил для знищення непідконтрольних формувань націоналістів у нього достатньо, але така перемога виявилася б для нього пірровою, з негативними і погано прогнозованими наслідками.
Тому головний націоналіст країни, поспілкувавшись з Порошенком і згнітивши серце, пішов на збереження статусу кво, з певним збереженням обличчя. Що ми маємо зараз на виході? ЗМІ вже перестали говорити про Мукачеве – благо, скандальні вибори в Чернігові переключили увагу публіки туди. Про долю живих націоналістів, що рухаються по лісах-горах Карпат зі зброєю в руках, вислизаючи від українських силовиків, інформації дуже мало. За деякою інформацією, вони вже у Львівській області, де надійно заховані своїми колегами по ПС. Звичайно, ніякого захисту від кримінального переслідування за фактом стрілянини у Мукачевому вони не побачать – для президента важливо демонструвати свою силу і монополію влади на насильство.
Що ж буде робити "Правий сектор" далі? Чекати на свій час. Зараз це помітна, але все ще на межі маргінальності сила. Більшість громадян втомилося від війни і хоче миру, причому кількість тих, хто готовий заради цього йти на всілякі компроміси, зростає. Тому варіант нового силового протистояння, бойових дій на центральних київських вулицях замість посиденьок у кафешках і прогулянок у парках, явно мало кого приваблює. І хоча Коломойський, якого пов’язують з "Правим сектором", зацікавлений у форсуванні подій, час для нової революції ще не настав. Але вже досить скоро, у перспективі року, ситуація може змінитися, й останні стануть першими. У радикалізованій обстановці, у разі масових протестів населення унаслідок зростаючої бідності, тотальної корупції, провалу реформ, добре організовані, ідейні бійці "Правого сектора" зможуть нагадати президенту, що вони про нього думають. Зрозуміло, зі зброєю в руках, про що рядові націоналісти говорять вже навіть публічно. Хочу нагадати, що для правих бійців нинішня влада Порошенка-Яценюка є "режимом внутрішньої окупації", про що з трибуни Майдану нещодавно заявив і Дмитро Ярош. А час зараз грає явно не на боці президента.

