Перемир’я в Сирії перетворило Путіна на міжнародного кур’єра

Телефонна розмова президента Росії Володимира Путіна з його американським колегою Бараком Обамою щодо припинення вогню в Сирії відбулася практично відразу ж після того, як міністр оборони Росії Сергій Шойгу повернувся з Тегерана.

Візит був, зрозуміло, оформлений в якості продовження "плідного російсько-іранського співробітництва". Але варто нагадати, що і Росія, і Іран - головні союзники режиму Асада. Причому якщо Росія бомбардує позиції противників диктатора, то Іран на його боці воює. А це зовсім не одне і те ж.

Кілька днів тому виявилося, що Асад аж ніяк не збирається дослухатися до російських пропозицій про перемир’я. Отже, девальвується основна цінність Путіна як рівноправного учасника "міжнародного концерту" - якщо Путін не може вплинути на Асада, так про що з ним розмовляти?

Виходить, що це не Путін використовує Асада для доказу свого впливу, а Асад - Путіна для боротьби зі своїми супротивниками.

І тоді розлючений Путін посилає Шойгу до аятолл. Тому що аятолли справді можуть впливати на Асада. У них там - корпус вартових Ісламської революції і "Хезболла". Якщо буде необхідно - знайдуть сирійським алавітам іншого Асада.

Шойгу досягає результату. Або йому так кажуть в Тегерані. І тоді Путін телефонує Обамі і, по суті, звітує перед ним, що завдання виконане і перемир’я забезпечено. Це перемир’я потрібне американцям, тому що воно зупиняє знищення Асадом оппозіційних військ і виключає можливість переростання конфлікту в більш повномасштабну війну за участю контингентів декількох країн. І воно потрібне Путіну - тому що він явно не прагне вплутуватися в серйозний конфлікт із Туреччиною і Саудівською Аравією.

Але виходить, що американці, які бачать цю нерішучість Путіна, просто використовують його для досягнення власних цілей. І для переговорів з Іраном, з керівництвом якого вони самі не хочуть - або дійсно не можуть - виходити на контакт для підтвердження "статус-кво" в Сирії.

І тоді в ролі емісарів Білого дому виступають...так-так, Путін і Шойгу. І Путін навіть не вважає, що потрібно це приховати - він радісно телефонує до Обами і рапортує по телевізору. "Служить бы рад, прислуживаться тошно!". І навіть прочуханка Донбасом його цього разу не лякає, він просто звично про неї не згадує.

Ось, власне, і весь Путін - незрозумілий герой нашого часу, якому просто хочеться бути корисним Білому дому.

http://espreso.tv/